Уявіть ситуацію. Держпраця прийшла з інспекційним відвідуванням до ФОПа. Виявила 1-го неоформленого працівника. Наклала штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП у розмірі 60 000 грн. та ще додатково склала протокол про адмінправопорушення на ФОПа, як керівника за ст. 41 КУпАП та передала його до суду, який теж наклав штраф у розмірі 8 500 грн. Так ФОП отримав загальний штраф в розмірі 68 000 грн. (це мінімум) за одне те саме порушення. Це як два рази сплатити штраф за неправильну парковку. Тобто, маємо подвійний штраф з ФОП за неоформленого працівника.

Але, чи є це правомірно? Одночасно притягати ФОПа до двох різних видів відповідальності:

— штраф за ст. 265 КЗпП – це фінансова відповідальність,

— штраф за ст. 41 КУпАП – це адміністративна відповідальність на керівника.

Ні! І в подібних ситуаціях Верховний Суд нарешті поставив крапку.  

Своєю Постановою об`єднана палата Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19 зробила висновок щодо подвійного штрафу ФОПа:

ФОП, що використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП та ч.3 ст. 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Раніше були дві різні позиції судів:

— правопорушення за ст. 265 КЗпП та ст. 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю (Постанова Верховного Суду у справі №814/2156/16 від 21 грудня 2018 року),

— штрафи за ст. 265 КЗпП є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним (Постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №522/12566/18).

Об’єднана палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у справі №814/2156/16, в якій ці два види правопорушення об’єднали в одну відповідальність – адміністративну, і зробив свій висновок про розділення відповідальності на фінансову та адміністративну.

Позиція Верховного Суду:

Ключовим правовим питанням є можливість одночасного притягнення особи до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст. 265 КЗпП та ст. 41 КУпАП.

Штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП  є фінансовою санкцією, яка накладається постановою Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку.

Штраф за ч. 3 ст.41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення.

Однак, у разі притягнення до відповідальності ФОП на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП  і ч. 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Подвійний штраф ФОП за неоформлення працівника є неправомірним.

Обгрунтування позиції

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи — підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи — підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права — фізичної особи.

Отже, фізична особа — підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Подвійний штраф ФОП за неоформлення працівника заборонений.

Повний текст Постанови об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19

Адвокат Ганна Лисенко, 11.01.2021 рік.

Також читайте:

1. 8 трудових змін за 2020 рік, які Ви могли пропустити
2. Оскарження штрафу Держпраці