Як компенсувату роботу у вихідний день?

Чи є день від’їзду або приїзду з відрядження робочим днем?

Який порядок компенсації за роботу у вихідний або святковий день на приватному підприємстві?

У статті розглянемо ситуацію, як діяти приватному підприємству, установі, організації (далі — підприємство), яке направляє працівника на роботу у вихідний день, або коли працівник їде у відрядження у вихідний день, а роботу виконує у робочий день чи прибуває з відрядження у вихідний день, а робота виконувалася у робочий.

Відразу зазначу, що стаття не стосуються державних підприємств, оскільки їх трудові відносини, крім Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), регулюються Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі — Інструкція № 59).

Робота у вихідні/святкові дні — компенсація

Питання оплати за роботу у вихідний день насамперед регулюється КЗпП, де, зокрема, зазначено:

— для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями (ст. 52, 67 КЗпП);

— робота у вихідні дні забороняється. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця (ст. 71 КЗпП);

— робота у вихідні або святкові дні може компенсуватись, за згодою сторін, шляхом надання іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП).

Також стаття 107 КЗпП передбачає оплату у подвійному розмірі за роботи у святковий і неробочий день:

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 108 до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

ІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Належність компенсації за роботу у вихідний день до заробітної плати підтверджується рішенням Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП, статей 1,12 Закону № 108.

Конституційний суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

День від’їзду/приїзду з відрядження — робочий день

У чинному законодавстві, яке регулює трудові відносини, немає таких понять, як «безпосередня робота у відрядженні» або «відбуття/прибуття з відрядження».

Період вказаний в наказі (розпорядженні) про відрядження вважається «часом проведеним у відрядженні», тобто — єдиним періодом.

Згідно із частиною третьою статті 121 КЗпП за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Тобто усі дні відрядження, включаючи і дні відбуття/прибуття з відрядження, є для відрядженого працівника робочими днями — днями, в які працівник перебуває в трудових відносинах з роботодавцем і безпосередньо виконує свої трудові обов’язки.

Не зважаючи на те, що перебування в дорозі під час відрядження не є професійним навиком працівника, з моменту відбуття у відрядження він виконує розпорядження керівника, викладене в наказі про відрядження, що є для працівника прямим трудовим обов’язком, а відтак — роботою. Це твердження має своє відображення в Директиві Європейського парламенту і Ради (ЄС) № 2003/88/ЄС від 4 листопада 2003 року про деякі аспекти організації робочого часу, де зазначено, що робочим часом є будь-який період, під час якого працівник працює, перебуваючи в розпорядженні роботодавця і виконує діяльність або обов’язки відповідно до національного законодавства та/або практики.

Згідно із частиною четвертою статті 121 КЗпП працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Тобто якщо питання перебування працівників у відрядженні не врегулювано (не передбачено, в який спосіб вони будуть виконувати гарантії встановлені в ст. 107 та 121 КЗпП), то за всі дні без виключень, вказані в наказі (розпорядженні) про відрядження, їм належить виплата, не нижча їх середньої заробітку.

Це також передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2014 року № 5.

Відповідно до статті 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний, зокрема, роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. Зі свого боку працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 30 КЗпП).

Деякі керівники підприємств вважають, що відбуття і прибуття з відрядження не є виконанням трудових функцій, не є роботою і не може вважатися перебуванням працівником на роботі, а відтак — не підлягає оплаті. Тобто, використовуючи таку логіку, якщо відбуття/прибуття припадає на робочий день, то вважається, що працівник не перебуває частину дня на робочому місці, а відтак йому слід ставити прогул і не оплачувати пропущений робочий час, адже прибуття/відбуття з відрядження не є перебуванням на роботі. Однак так не відбувається.

Отже, зважаючи на відсутність в законодавстві поняття «відбуття/прибуття з відрядження», слід вважати, що в наказі (розпорядженні) про відрядження зазначено дату початку і дату закінчення відрядження, які мають бути оплаченими без виключень. А відрядження слід розуміти як окремий трудовий обов’язок, який встановлений для працівника в межах його кваліфікації і посадових обов’язків наказом (розпорядженням) керівника і який починається і закінчується датами, зазначеними в цьому наказі (розпорядженні).

Приватне підприємство — власні правила компенсації за роботу у вихідні/святкові дні

Багато кадровиків та бухгалтерів на приватних підприємствах користуються Інструкцією № 59. Проте Інструкція № 59 носить рекомендаційний характер і може використовуватись лише державними підприємствами.

Приватним підприємствам питання направлення працівників у відрядження слід регулювати власним локальним актом, наприклад положенням про відрядження або колективним договором.

АЛГОРИТМ

Для регулювання питання направлення працівників у відрядження приватним підприємства потрібно:

1) написати власне положення про відрядження або закріпити в колективного договору пункти стосовно способу компенсації відрядження. Також спосіб компенсації за роботу у вихідний або святковий день можна зазначати у наказі (розпорядженні) про відрядження працівника;

2) затвердити положення наказом (розпорядженням) по підприємству;

3) ознайомити працівників підприємства з таким положенням під розписку.

У положенні про відрядження чи колективному договорі можна вказати таке:

«Дні вибуття або повернення з відрядження, які збігаються з вихідними, святковими або неробочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений для роботи у вихідний, святковий або неробочий день.

Робота у вихідний, святковий або неробочий день у відрядженні є такою, якщо в наказі про відрядження прямо вказано, що працівник відряджається спеціально для роботи у ці дні.

Якщо працівник спеціально відряджений на роботу у вихідний день, то робота в цей день компенсується у подвійному розмірі відповідно до статті 72 КЗпП України.

Якщо працівник вибуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження надається інший день відпочинку у перший робочий день, що є найближчим до вихідного (або як варіант — надається інший день відпочинку за вибором працівника та за погодженням з керівництвом).

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові надається інший день відпочинку у перший робочий день, що є найближчим до вихідного (або як варіанти: надається інший день відпочинку за вибором працівника та за погодженням з керівництвом; день відпочинку не надається).

Вихідні або святкові й неробочі дні, у які працівник вибуває у відрядження або у які він повертається з відрядження, не оплачуються».

Якщо ж на вашому приватному підприємстві немає положення про відрядження, дотримуйтеся положень КЗпП, відповідно до яких працівник має право обирати спосіб компенсації за роботу у вихідний день (шляхом надання іншого дня відпочинку або оплати у подвійному розмірі).

Ганна Лисенко,

адвокат, партнер адвокатського об’єднання «Адвокатська сім’я Лисенко»,

заступник Голови Комітету Асоціації адвокатів України господарського права та процесу.

Стаття розміщена в Журналі Кадровік.ua, №4.

Читайте також:

1. Різниця між цивільно-правовим  та трудовим договором.
2. Новели Кодексу з процедур банкрутства.
3. 7 порад, як уникнути помилок при укладенні цивільно-правового договору.
4. Як правильно «приховати» трудові відносини.