Партнером адвокатського об’єднання «Адвокатська сім’я Лисенко» адвокатом Ганною Лисенко надано коментар програмі ФАКТИ на ICTV у якості експерта щодо останньої правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові № 6-2445цс16 про визначення місця проживання дитини разом з батьком

Ганна Лисенко у своєму виступі зазначила наступне:

«Постановою № 6-2445цс16 від 14 грудня 2016 року Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі про визначення місця проживання дитини разом з батьком, відповідно до якого суди повинні встановлювати виняткових обставин згідно статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір’ю.

Тобто, суд сказав, що дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним.

Цим висновок Верховний суд України відійшов від рівності обох батьків на дитину.

Так, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка:

не досягла 10 и років — визначається за згодою батьків;
досягла 10 років — визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
яка досягла 14 років — визначається самою дитиною.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги:

ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків,
особиста прихильність дитини до кожного з них,
вік дитини,
стан її здоров’я
місце проживання
місце роботи, матеріальне забезпечення дитини,
докази на підтвердження участі у виховані дитини,
та інші обставини, що мають істотне значення.
В Сімейному кодексі чітко визначені виняткові обставини, за якими суд не може передавати дитину на проживання з ти із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

На мою думку, Верховний суд України таким висновок відійшов від рівності батьків, пославшись на Декларацію прав дитини, яка навіть не ратифікована Україною.

Так, згідно роз’ясненням Міністерства закордонних справ України Декларація у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України 2004 року» не є міжнародним договором.

Відповідно до ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є виключно чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Тобто, Декларація прав дитини не є частиною національного законодавства.

В свою чергу Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Україною 1991 року. Її норми про права дитини чітко відображені в українському законодавстві.

Відповідно до ст..ст. 141, 158, 159, 161 Сімейного кодексу мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, в тому числі і при визначення її місця проживання.

Тому, такий висновок ВСУ йде у розріз чинного українського законодавства.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України цей висновок Верховного суду України має враховуватись іншими судами при застосування таких норм права, але суди мають право відступити від такої правової позиції з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також не потрібно забувати, що кожна ситуація індивідуальна, і при вирішення конкретної судової справи суд враховує всі обставини та докази в їх сукупності.

Тому батькам не слід опускати руки, і домагатись справедливості в суді».

Цей сюжет та інші також можна подивитись на нашому каналі на YouTube  https://youtu.be/gpM9qM0G1tg.