Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ 25.09.2017 року розглядаючи справу №223/30/16-ц висловився щодо того, що скасування наказу про звільнення автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов’язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Натомість, рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково, на підставах:
— ч. 1 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
— ч. 2 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних касаційну скаргу відхилила.

Верховний Суд України погодився з рішенням апеляційного суду, відмітивши, що останній вірно зазначив, що хоча положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак зазначене положення не звільняє роботодавця від обов’язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні позивача, а тому правильним було вважати наявними правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02.09.2016 р. № 6-1395цс16 вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Отже, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.