За змістом пункту 2 статті 41 КЗпП України трудовий договір з працівником може бути припинений у разі вчинення винних дій особою, яка безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо вони дають підставу для втрати довіри до нього з боку власника (або уповноваженого ним органу).
В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 роз’яснено, що звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.
Насамперед за п. 2 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені працівники, прийняті на роботу, у зв’язку з виконанням якої з ними може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їм цінностей. За цим же підставі можуть бути звільнені працівники, на яких матеріальна відповідальність покладається чинності спеціального закону. До такої категорії осіб відносяться бухгалтера, товаровіди, завідуючи складом тощо.
Так, у зв’язку з втратою довіри при здійсненні винних дій можуть бути звільнені працівники, що займаються виробництвом, розвантаженням і укладанням товарів на складах. По мотивацію втрати довіри можуть бути звільнені вантажники, якщо вони зайняті транспортуванням товарних цінностей.
Однак коло працівників, які підпадають під дію п. 2 ст. 41 КЗпП України, не обмежується вищеназваними категоріями працівників. Для розірвання трудового договору за вказаною підставі не має значення, в якому розмірі на цих працівників могла бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику або уповноваженому ним органу.
Факт доступу працівника до грошових, товарним чи культурним цінностям, якщо він безпосередньо їх не обслуговує, не є підставою для застосування п. 2 ст. 41 КЗпП. Наприклад, прибиральниця складу має доступ до матеріальних цінностей, але не зайнята безпосереднім обслуговуванням їх, а тільки прибирає приміщення, де вони знаходяться.
Вирішення питання про те, чи є працівник особою, обслуговуючим грошові або товарні цінності, залежить не тільки від найменування займаної ним посади (роботи), але і від покладених на нього трудових обов’язків. Такі посадові обов’язки можуть бути викладені в статутах, посадових інструкціях, трудових договорах, контрактах, іншій цивільно-правових договорах.
Конкретні факти, на основі яких було висловлено недовіру працівникові, повинні мати безпосереднє відношення до його трудової діяльності. Разом з тим слід мати на увазі, що при встановленні в передбаченому законом порядку факту вчинення розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень працівники, зайняті безпосереднім обслуговуванням грошових або товарних цінностей, можуть бути звільнені за підставі втрати до них довіри і в тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.
Працівник не може бути звільнений за п. 2 ст. 41 КЗпП, якщо відсутні конкретні факти, що підтверджують його провину. Тому, якщо підприємству, установі, організації заподіяно збитків з вини власника або уповноваженого ним органу (наприклад, працівнику не були забезпечені належні умови для зберігання товару) або за причини відсутності у працівника необхідних знань, кваліфікації для виконання роботи, пов’язаної з обслуговуванням грошових або товарних цінностей, припиняти трудовий договір за п. 2 ст. 41 КЗпП України не можна.
Підставою для втрати довіри можуть бути і такі дії, які прямо не заподіюють матеріального збитку власнику або уповноваженому ним органу, наприклад, факти обрахунку, обміру, обважування при здійсненні покупок громадянами, завищення цін на товари, халатне ставлення до збереження довірених цінностей, а також інші дії, внаслідок яких власник або уповноважений ним орган не може довіряти працівнику грошові або товарні цінності.
Висновки власника або уповноваженого ним органу про те, що даний працівник не заслуговує його довіри внаслідок вчинення винних дій, повинні грунтуватися не на суб’єктивній думці, а на об’єктивних фактах, що доводять наявність провини працівника в заподіянні матеріальної шкоди або вчиненні інших незаконних дій. Це можуть бути, наприклад, акти ревізій, інвентаризацій, контрольних закупівель, акти перевірок тощо.
У будь-якому разі, роботодавець при звільненні працівника за втратою довіри повинен вжити всіх належних заходів для правильного звільнення. Адже працівник може подати позов до суду про поновлення на робота, зміну запису в трудовій книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, середньомісячного заробітку, моральної шкоди.
Вирішуючи під час розгляду судової справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати: чи становить виконання операцій, що пов’язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей (аналогічна правова позиція, висловлена у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14).

Денис Журов